Свіча запалена від серця

2016-03-10

«Кобзарю! Знов до тебе я приходжу,

Бо ти для мене совість і закон»

(Ліна Костенко)

Напевне, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок "Кобзаря" Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.

У чому ж феномен нашого великого митця? Чому і сьогодні, через два століття після його смерті, твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

Син кріпака, сирота змалку, талановитий юнак, що не має змоги розвинути свій талант художника... Про ці факти з життя Тараса Григоровича ми знаємо давно. Повторюємо їх як завчену раз і назавжди інформацію, анітрохи не замислюючись над їх справжньою сутністю: яку ж силу духу слід мати, щоб у таких умовах не зламатися, не збайдужіти душею, не зчерствіти серцем, а все думати і піклуватися про свій народ?

Знаємо і те, що Шевченкові не судилося спокійного життя до останніх днів, до останнього подиху. Знаємо, що більше десяти років провів він на засланні, переносячи щоденну муштру у солдатській казармі, потерпаючи від важких хвороб. Кобзар прожив лише 47 років. Але незважаючи на всі незгоди стражденного життя, Шевченко передусім піклувався про свій нещасний гнаний народ, про свою безталанну Україну.

Саме завдяки своєму народному характеру твори Великого Кобзаря і сьогодні живуть серед нас. І сьогодні є напрочуд актуальними. Думається, знайдуться люди, які посміхнуться після цих слів. Яка, мовляв, актуальність, якщо минуло 202 роки, якщо кріпацтво давно скасовано, якщо Україна вже більше десятиліття є вільною країною?! Але твори Тараса Шевченка є надзвичайно актуальними у світлі сьогоднішніх подій.

Значення творчості Тараса Григоровича Шевченка для україн­ського народу важко переоцінити. Його літературна спадщина різ­номанітна та багатогранна: поезії, балади, елегії, поеми, думи... І в кожному рядку ми відчуваємо біль і переживання поета за долю поневолених людей.

Усе життя присвятив Шевченко служінню рідній Україні. Він ніс народові іскру правди, незважаючи ні на тортури, ні на гоніння.

Однією з найважливіших у творчості Кобзаря є тема свободи. Він закликає людей не коритися долі, а боротися за своє щастя, під­нятися проти гнобителів і скинути кайдани неволі:

...вставайте,

Кайдани порвіте І вражою злою кров’ю Волю окропіте.

Часто нагадує поет про славетне минуле українського народу, про запорозьких козаків — волелюбних синів Великого Лугу. З теплотою та любов’ю пише він про січовиків, які першими в історії нашої країни прагнули до незалежності й відстоювали свої права:

Запорожці ті хлоп’ята...

Щиро співчуваючи знедоленому люду, Шевченко одночасно переживає занепад національної культури. Багато століть царський уряд перешкоджав дотриманню народних традицій, національна мова та література переслідувалися цензурою. Він доносить до людей думку, як важливо бути грамотними й освіченими, не цуратися свого коріння:

Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

І свого не цурайтесь.

Поет вірить у те, що настануть щасливі часи й для неньки-України, а народ заживе в мирі та злагоді.

Вересаєв писав: "Безстрашна революційність, запорозька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівнянна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами - все це в поезії Шевченка. Любити Шевченка - любити Україну. Любити Україну - любити Шевченка".

Тарас... В ньому вся історія наша, все буття, ява і найпотаємніші сни. Уявити себе без Шевченка — все одно, що без неба над головою. Він — вершинна парость родового дерева нашої нації, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на Україні нема, нема такої могили на всій планеті. Вона — немов козацька вежа, де при наближенні небезпеки запалювали сторожовий вогонь. Вогонь на сторожовій вежі Шевченка не згасає ніколи.

Твори поета пронизані любов’ю до рідної землі, патріотизмом, глибоким трагізмом і сумом, що огортав душу митця при згадці про страждання земляків. Збірка його поезій, «Кобзар», поклала початок новому етапу в історії української літератури. І.Франко писав: "Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову".

Про Шевченка варто говорити, варто пам’ятати і спонукати всіх до знайомства з його творчістю. У перші дні весни ми завжди вшановуємо його, проводячи ряд виховних заходів. Отож у стінах Іршиківського НВК були проведені літературні читання, конкурс стінгазет та виховні заходи «Йдемо до тебе, Тарасе» (1-4 класи) та «Свіча запалена від серця» (5-11 класи) де учні змогли ознайомитися з життєписом великого сина українського народу, розкрити багатогранність таланту Шевченка, значення його творчості в історії української культури та визначити актуальність творчості Кобзаря сьогодні. Прозвучали вірші митця, покладені на музику, які вже давно стали народними. Відбувся перегляд відеороликів про сучасне бачення творчості Шевченка. Наш народ не забуває Тараса. Громове слово поета лунає по всій землі, воно будить думку та совість і кличе до дії.

Не даймо ж спинитися поетовому серцю; це означало б і наш кінець. Повсякчас борімося за найвищі вершини нашого духу так, як навчав великий син землі української.