• Ви знаходитесь тут:

  • головна
  • Новини
  • Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану

Час і досі не загоїв рану – цей одвічний біль Афганістану

2017-02-15

Минають роки, забуваються люди і події. Але вічно ятрить душу біль за тих юнаків, які червоними тюльпанами поросли на полях Афганістану, які не дочекалися весни і не змогли повернутися на Батьківщину. Серед них і мешканець Іршиківської сільської ради Віталій Гуцалюк.

Гуцалюк Віталій Іванович народився в 1964 році в селі Яремичі, в сім'ї колгоспників. Навчався в Іршиківській середній школі, яку закінчив у червні 1981 року.

Після закінчення школи, восени був призваний до лав Радянської Армїі. В Числі обмеженого контингенту радянських військ виконував свій інтернаціональний обов’язок в Афганістані.

Виконуючи завдання (доставляючи продукти, медикаменти і пальне в одне із міст Афганістану), по дорозі разом із колоною натрапили на банду душманів. Зав’язався бій, в якому обірвалося життя нашого односельця Віталія. Він прослужив один рік.

З тих пір в Іршиківському НВК в День вшанування учасників бойових дій на території інших держав, 15 лютого, проводить загальношкільну лінійку пам’яті. У цей день один із класів Іршиківського НВК кожен відвідують могилу Віталія, покладають вінки, квіти та вшановують пам’ять про нього хвилиною мовчання.

Не залишаються поза увагою і мама Віталія, Гуцалюк Надія Матвіївна, яка проживає поряд із цвинтарем. ЇЇ також відвідуємо та вручаємо скромні гостинці. Вона завжди рада нашим візитам, кожного учня і нас, учителів, зустрічає теплими словами. Звичайно, по її щоках завжди котяться материнські невгамовні сльози. Але разом із тим на її обличчі сяє щира, радісна усмішка і вдячність за те, що її син не залишається жодного року поза увагою, що він буде вічно живий в пам'яті багатьох поколінь. На прощання мама Віталія з лагідністю та чистосердечністю пригощає дітей та вчителів пряниками та цукерками. А діти запевняють маму, що Віталій живе і вічно буде жити у їх серцях та пам’яті.

Пам’яті Віталія Гуцалюка присвятила свій вірш і вчителька-пенсіонерка української мови та літератури Іршиківського НВК Кирилюк Віра Михайлівна “Пам’яті героя-інтернаціоналіста”

У селі, де квітів розмаїття

(Яремичі його зовуть)

Родився там герой наш - Вітя В життя прослалась його путь.

Ходив із друзями до школи,

Учився і відпочивав,

Веселим був у дружнім колі,

Батькам завжди допомагав.

Та ось до армії призвали - Попав служить в Афганістан,

І командири наказали Прорватися в ворожий стан.

Розвідка хлопцю удалася - Своїм тоді ж подав сигнал:

Ракета в небі зайнялася І взвод свій наступ розпочав.

Та раптом невідомо звідки,

Десь з-за бескиддя гір отих Душмани вдарили з засідки По цих солдатах молодих.

І обірвалось життя Віті У цю таку коротку мить Йому б ще мріяти, любити,

А він убитий вже лежить.

Як мріяв він, що повернеться В своє село вже навесні,

Та не судилось цьому збутись - Вернувся в цинковій труні.

Горює мати, плаче батько Сумує все село, рідня...

Будь проклята війна Афганська,

Що в батьків сина відняла.

І матері, брати, і сестри,

Допоки в світі будем жить,

Вогонь пожеж не дай розвести Війну не даймо розпалить.

Роки, скільки б їх не минуло, не зітруть у народній пам’яті воїнів-афганців. Вони живуть серед нас. Схилімо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє молоде життя, увійшовши в безсмертя. Пам’ятаймо полеглих, шануймо живих.

Кiлькiсть переглядiв: 194

Коментарi