Одвічний біль Афганістану

2016-02-15

Через горнило радянсько-афганської війни пройшло більше 160 000 українців. З них 2 378 загинули, в тому числі 60 вважаються зниклими безвісти або тими, що потрапили в полон. Поранення отримали більше 8 000 українців, з них 4 687 повернулися додому інвалідами. Із 72 осіб, удостоєних за роки «афганської» війни звання Героя Радянського Союзу, є 11 українців.

І сьогодні воїни-афганці не стоять осторонь проблем своєї країни. Активні учасники Євромайдану, досвідчені воїни-учасники АТО, просто громадські активісти – вони свій досвід, певні знання та вміння віддають служінню народу. Аби було мирне небо над головою, аби настало довгождане благополуччя для всіх українців, вони й зараз жертвують своїм життям і здоров’ям заради інших. Пріоритети держави – забезпечення воїнів- ветеранів матеріально, а кожен громадянин має знати про ту жахливу сторінку в історії українського народу, про біль і сльози матерів, зруйновані сім’ ї, гірке сирітство.

Не оминула ця чужа війна й наших земляків, які були призвані виконувати інтернаціональний обов’язок в Афганістані. Згадаємо про них: Хомич М.В. (с. Малашівка), Миколайчук В.М. (с.Хижники), Огородник М.Д. (с.Яремичі), Кравчук В.І. (с.Іршики), Шуляк С.М.(с.Яремичі), Андрійчук О.П. (с.Іршики), Сторожук В.Є. (с.Яремичі), Ковтонюк М.М. (с.Хижники), Малоголовець М.В. (с.Малашівка). Вони пройшли крізь пекло війни й повернулися до мирного життя.

На жаль, їхній побратим, Гуцалюк Віталій Іванович із с.Яремичі, навіки залишився дев’ятнадцятирічним. Прослуживши 1 рік, Віталій загинув на чужій землі, захищаючи чужі інтереси. Чи можна виміряти-виважити материнське горе й розпач? Ніколи і нічим. Хіба що полегшити увагою до живих і пам’яттю про загиблих. Щороку учні Іршиківського НВК вшановують пам’ять Віталія покладанням вінків на могилу та хвилиною мовчання. Цьогоріч віддали належну шану загиблому воїнові сільський голова Огородник П.С. , вчитель Захисту Вітчизни Кукурудза О.В., учні 10-11 класів. Крім того, поспілкувалися з мамою воїна-афганця, Надією Іванівною, яка зворушено подякувала односельцям за увагу до неї, за пам’ять про сина.

Про це мають знати всі. Тому в школі було організовано перегляд презентації «Одвічний біль Афганістату», класні керівники провели тематичні виховні години. Хочеться зазначити, що школярі багато знають про цю війну. Переповідають історії, почуті з вуст батьків, сусідів чи односельців. Це втішає, адже коли пам’ять передається з покоління в покоління, маємо надію, що вона залишиться вічною.

Роки спливають невпинно, старіть учасники бойових дій, але не має права відійти в небуття згадка про них – «воїнів-інтернаціоналістів», воїнів сьогодення, волонтерів, просто звичайних українців